Розвиток зарубіжної педагогічної думки в рецепції українських науковців

Abstract

Актуальність статті зумовлюється потребою осмислення нагромадженого в українській педагогічній науці масиву наукових праць про персоналії, які уособлюють розвиток зарубіжної педагогічної думки. Мета статті полягає в здійсненні синтезованого аналізу досліджень українських компаративістів про носіїв зарубіжної педагогічної думки задля визначення здобутків, вузьких місць і перспектив розвитку історіографії цієї проблеми. У процесі її підготовки використано методи: загальнонаукові (аналіз і синтез, індукція і дедукція, узагальнення і порівняння); міждисциплінарні (історико-генетичний, історико-структурний, ретроспективний); частково-наукові (контент-аналіз, дискурс-аналіз); історіографічні (монографічний, аналізу основного корпусу джерел, аналізу системи знань). Результати дослідження полягають у з’ясуванні значення і впливу на історіографію порушеної проблеми знакових підручників і навчальних посібників М. Гриценка (1973), В. Кравця (1996), І. Зайченка (2010), Д. Скільського (2011); визначенні групи праць методичного спрямування, які призначені для підготовки до лекційних і семінарських занять, організації самостійної роботи та навчально-наукової праці); виявленні тенденції щодо розширення наукового і навчально-методичного контенту з порушеної проблеми завдяки міждисциплінарним студіям з філософії, психології, історії культури та ін. Проаналізовано процес нарощування нових знань з досліджуваної проблеми, який відображають різновидові науково-аналітичні студії (монографії, дисертації, статті, матеріали конференцій). За підходами до вивчення персоналій як носіїв зарубіжної педагогічної думки їх поділено на дві групи: 1) умовно «просопографічні», які вивчають формальні і неформальні спільноти діячів як представників певних наукових, педагогічних, освітніх течій, напрямів, шкіл; 2) персоніфіковані, які зосереджуються на вивченні окремих діячів (біографій).