Людинознавче осмислення соборності України

Abstract

На основі аналізу української історіографії 1991–2018 рр. висвітлюється методологія і сутність антропологічного підходу в дослідженні Соборності України, обґрунтовується переміщення уваги з конкретних подій і документів на їх учасників і творців, на людей, задіяних у процесах. Виділено три етапи історіографії Соборності: перший – 1991–2004 рр.; другий – між Помаранчевою революцією і Революцією Гідності і третій – сучасний. Відстежено домінуючі тенденції дослідження проблеми, зокрема: перехід від висвітлення Соборності як Акту Злуки до трактування її як тривалого і транзитного процесу; Соборність стала об’єктом міждисциплінарних досліджень; застосування цивілізаційного та антропологічного підходу до осмислення Соборності і перехід від студіювання історії подій до історії людей. Виокремлено три сегменти об’єкту людинознавчого погляду на проблему: ідейні натхненники, організатори і учасники соборницького процесу; носії соборницької ідеї; дослідники Соборності. Висловлені пропозиції та рекомендації щодо подальшого дослідження Соборності, утвердження державної та духовної єдності українського суспільства.