Діалог як механізм аксіогенезу особистості в процесі вищої професійної освіти

Abstract

Статтю присвячено проблемі теоретичного обґрунтування діалогу як механізму аксіогенезу особистості в освітньому процесі та виокремлення сутнісних аспектів діалогізації освітнього середовища вищої школи. Обґрунтовано, що провідними цілями сучасної вищої освіти в контексті її гуманітаризації є загальнокультурні орієнтири, які дозволяють замінити власне когнітивний підхід на смислотворчий, де і викладач, і студент є активними суб’єктами освітнього діалогу. Показано, що освітній діалог виступає зовнішньою спонукою внутрішнього ініціювання особистісно-професійного становлення майбутнього фахівця, становлення його ціннісно-смислової сфери, а рівень діалогізації освітнього середовища може слугувати мірилом реалізації особистісно-розвивального потенціалу освіти. На підставі емпіричного дослідження визначено, що у реальному освітньому процесі найбільшою перешкодою у діалогізації освітнього середовища є догматичність, формалізованість освітнього процесу та закритість, стереотипність рольової поведінки викладачів та студентів.