The State Security Committee`s use of extrajudicial repression against the Ukrainian Helsinki Group (February 1977 – February 1979)

Abstract

Мета статті – комплексний та всебічний аналіз позасудових репресій каральних структур радянського режиму проти Української Гельсінської групи (УГГ) протягом лютого 1977 – лютого 1979 рр. Методологія. Методологічною основою статті виступили принципи історизму, об’єктивності, всебічності, наступності. У роботі використано методи аналізу (з метою дослідження різних конкретних репресивних методів), синтезу (для написання узагальнень і висновків), абстрагування (увага зосереджувалася власне на репресивних діях КДБ проти дисидентів, при цьому виводилися за рамки дослідження дії інших органів радянської влади, а також особливості громадської активності правозахисників). Також під час дослідження використовувалися проблемно-хронологічний та ретроспективний методи, метод порівняння та зіставлення інформації з різних джерел (в першу чергу матеріалів КДБ та спогадів учасників дисидентського руху). Наукова новизна зумовлена введенням у науковий обіг комплексу маловідомих документів Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ), які дозволяють розкрити ключові методи і способи використання Комітетом державної безпеки (КДБ) позасудових репресій проти учасників УГГ. У статті вперше здійснено всебічний аналіз таємних оперативно-профілактичних заходів КДБ проти українських правозахисників протягом 1977–1979 рр. Висновки. У 1977–1979 рр. КДБ УРСР реалізував масштабну та цілеспрямовану кампанію позасудових репресій проти учасників УГГ, що поєднувала широке коло методів – від оперативно-профілактичних заходів до агентурно-компрометаційної діяльності. Аналіз різнопланової джерельної бази засвідчив, що КДБ не обмежувався судовими інструментами тиску, і поряд із ними активно використовував «м’які» форми впливу, спрямовані на деморалізацію, ізоляцію та розкол дисидентського середовища. Репресивна політика включала адміністративний нагляд, обшуки, стеження, виклики на профілактичні бесіди, провокації, дискредитаційні кампанії, поширення дезінформації та шантаж. У сукупності вони мали зруйнувати структуру групи та знизити її громадську активність. Особливої уваги заслуговує багатоскладовий і гнучкий характер дій КДБ, адже заходи ретельно адаптовувалися до психологічних, соціальних та особистісних характеристик окремих учасників руху. Випадок Оксани Мешко, як однієї з ключових фігур групи, демонструє особливо жорсткий характер позасудових репресій, що включали систематичне стеження, ізоляцію від однодумців, агентурну розробку та психоемоційний тиск. Незважаючи на потужну хвилю репресій, УГГ продовжувала свою діяльність, демонструючи стійкість, солідарність і внутрішній потенціал до опору. Політика КДБ щодо УГГ у 1977–1979 рр. стала прикладом комплексного і репресивного механізму стримування громадянської активності в умовах пізньорадянського тоталітарного режиму.