Богдан Гаврилишин та питання збереження української мови

Abstract

Метою статті є дослідити погляди українського вченого та відомого мецената Богдана Дмитровича Гаврилишина (1926–2016) щодо питання збереження української мови. Зважаючи на його непересічну біографію, зокрема внесок у розбудову державності в Україні, практичну діяльність у вигляді створення Міжнародного інституту менеджменту в Києві (1990), Косультативно-дорадчої ради при Верховній Раді (1991), трьохрічне очолення Крайової пластової ради (2006-2008), заснування Фонду Розвитку Пласту (2008), Благодійного Фонду Богдана Гаврилишина (2009) він став одним з найбільш відомих членів Пласту за всю його історію. Автором акцентується увага на значенні української мови в житті Богдана Гаврилишина, висвітлюються його думки щодо підтримки та розвитку застосування рідної мови в українському суспільстві та державі. На основі аналізу спогадів, віднайдених інтерв’ю та джерел автором публікації обґрунтовано думку, що світогляд та патріотизм Б. Гаврилишина втілювався і у вигляді активної підтримки української мови. Цікавість посилюється тим фактом, шо він як представник діаспори повернувся в Україну та намагався сприяти поширенню та зміцненню позицій рідної мови. Вже перебуваючи на пенсії, у більш зрілому віці він присвячує себе Україні, живучи на два міста: Київ та Женеву. Намагається підтримати молоді державні інституції, ставши радником двох президентів та трьох прем’єр-міністрів. Допомагав налагоджувати молодій державі контакти із Заходом. Окрім висвітлення своїх поглядів щодо потреби активного застосування української мови, стикаємося також і з його практичними кроками щодо її підтримки. Закликав кожного громадянина України розпочинати будь-яку розмову тільки українською мовою. Став ініціатором створення україномовного видання «Кур’єра ЮНЕСКО», підтримував друк україномовних книг, форуми української молоді діаспори, проекти громадських організацій «Студентська республіка» та «Ліга інтернів»