Практики збереження української ідентичності Богданом Гаврилишином в еміграції

Abstract

У даній статті досліджується аспект життя українського науковця та відомого мецената Богдана Дмитровича Гаврилишина (1926–2016), пов’язаний із його досвідом збереження української ідентичності під час перебування в еміграції та серед діаспори. Подано короткий огляд публікацій, присвячених дослідженню біографії та наукових здобутків Богдана Гаврилишина. Виділяються і описуються характерні практики його національного життя в Канаді, зокрема участь в українському культурному та релігійному житті, розбудові Пласту у Торонто тощо. На основі вивчення залишених мемуарів та інтерв’ю встановлено практики підтримування української ідентичності Богданом Гаврилишином в досліджуваний період. Автор прагне простежити ті обствини і важливі фактори, що вплинули на подальше формування цих стійких практик. Значна увага приділяється загальній картині подій, можливим варіантам подальшої долі молодої людини після прибуття за кордон в країну поселення. Розглядаються ті складні виклики, що стояли перед українськими емігрантами, які переїхали з поруйнованої Європи до Нового Світу після завершення тривалої Другої світової війни. Прибувши до Канади працювати лісорубом, він зумів з мінімальним знанням англійської поступити в університет Торонто, будучи студентом створив з канадською українкою Леонідою сім’ю і забезпечував її, працюючи за фахом. Обрав не ізоляцію чи асиміляцію, а саме інтеграцію в канадське суспільство. Жив активним громадським життям, зокрема в Пласті, представляв Союз української молоді на загальноканадському рівні та канадську молодь на світовому рівні. Здобуває ступінь мігістра в Центрі навчання менеджменту в Женеві, завдяки чому згодом починає жити і працювати в цій країні. Описано практики збереження національної ідентичності сім’ї Богдана Гаврилишина у Швейцарії: вживання української мови, запрошення українського священика на Різдво та Великдень, співання колядок, національних пісень тощо.