Богдан Гаврилишин та культурне життя в повоєнних таборах Ді-Пі на території Німеччини (1945–1947).

Abstract

Висвітлено частину життя українського вченого та відомого мецената Б. Гаврилишина (1926–2016), пов’язану з перебуванням та участю у культурному житті в таборах Ді-Пі на території Німеччини після Другої світової війни. Проаналізовано наукові праці, присвячені темі українських переміщених осіб у повоєнній Європі. Виділено й описано особливості їхнього повсякденного, культурного, релігійного життя в таборах, облаштування побуту, налагодження освіти для дітей і молоді тощо. На основі вивчення спогадів та інтерв’ю встановлено важливі моменти життя Б. Гаврилишина досліджуваного періоду. Простежено й відзначено важливі чинники, що вплинули на формування його особистості, світосприйняття, а відповідно і подальше життя. Значну увагу приділено загальній історичній картині подій, чисельності й поширеності таборів у західних окупаційних зонах Німеччини та Австрії, умовам життя в них, міжнародним домовленостям щодо долі переміщених осіб тощо. Розглянуто знайомство й інтеграцію молодих вихідців із різних частин України. Встановлено, що, будучи пластуном, під час перебування в таборах для переміщених осіб він вступив у курінь «Лісові чорти», а перебуваючи на пенсії, присвячує себе Україні, зокрема став головою Крайової пластової ради (2006–2008) та створив Фонд розвитку «Пласту» у 2008 р. Розглянуто й негативні явища табірного життя, зокрема ризик репатріації до СРСР, невизначеність майбутнього, погане харчування, недостатні умови для навчання, брак коштів тощо. Серед чинників, що давали певні сприятливі обставини для молоді, виділено великий відсоток української інтелігенції, що мав бажання і готовність відкривати школи. Зауважено, що це давало можливість завершити середню освіту, а це уможливило вступ до вишів у різних куточках світу, чим скористався і Б. Гаврилишин, вступивши пізніше до університету в Канаді.