Особиста ефективність Богдана Гаврилишина

Abstract

У даній статті висвітлюється аспект біографії українського науковця та мецената Богдана Гаврилишина (1926–2016), пов’язаний із особистою ефективністю, що дозволило йому зробити непересічну кар’єру та досягати успіху в різних сферах. Під особистою ефективністю автором розуміється результативне досягнення особистих цілей, можливість швидко просуватися від ідеї до її втілення, що дозволяє рухатися з поточного стану в бажане. В даному випадку особиста ефективність стосується не тільки професійної діяльності та може охоплювати інші різні сфери життя. Подано огляд наукових публікацій, присвячених дослідженню життя та здобутків вченого. Виділяються і описуються ті ключові події його життя, що істотно вплинули на формування його ефективності. На основі опрацювання спогадів та залишених інтерв’ю встановлено особи тих людей, що справили істотний вплив на його світогляд та підходи до вирішення тих чи інших справ. Автор намагається відстежити ті важливі чинники, що детермінували формування його світогляду. Значна увага приділяється загальній картині подій, можливим варіантам подальшої долі молодої людини після виїзду з України під час ІІ світової війни. Описано ті складні виклики, на які мусили відповідати українські емігранти, що переїхали з понищеного європейського континенту до країн Америки після завершення тривалого конфлікту. Богдан Гаврилишин поступово виробив свою особисту систему ефективності. Він приймав мудрість як від інших людей, так і на основі власних спостережень життя. Прибувши до Канади працювати лісорубом, він зумів з недосконалою англійською поступити в університет Торонто, ще будучи студентом створити сім’ю і її забезпечувати. Був активним у громадському житті, зокрема діяв у Пласті. Мав честь представляти Союз української молоді на рівні усієї Канади. Також репрезентував молодь Канади на світовому рівні. Поступив у Центр навчання менеджменту в Женеві, де гарно себе зарекомендував. Невдовзі директор Богдана Гаврилишина запрошують працювати викладачем у цій інституції. Вчений починає тут викладати, зрештою очолює цей інститут та здобуває науковий ступінь в університеті м. Женеви. Після відходу на пенсію вирішує присвяти себе Україні, використовуючи напрацьований завдяки особистій ефективності досвід і контакти.