Культурний транзит в етнічній політиці воюючої України

Abstract

У статті з’ясовується сутність і місце культурного транзиту в етнополітиці України на тлі окупаційно-геноцидної війни РФ проти України. Масові вбивства, руйнування історико-культурної спадщини, тимчасова окупація частини території спонукали появу близько 12,2 мільйона вимушено переміщених осіб в країні та за її межами – переселенців і біженців різного етнічного походження, що докорінно змінило етнонаціональну структуру населення та призвело до переміщення культурних цінностей. Мільйони громадян України, які внаслідок агресії Росії опинилися за кордоном, отримавши притулок і захист у демократичних країнах, з одного боку, інтегруються в суспільства, які надають їм можливості для інклюзії, а з іншого – зберігають культурну ідентичність, зв’язок з батьківщиною і всіляко її підтримують у протистоянні з ворогом. Збереження ідентичності й культурного коду українських біженців від війни, сприяння їх поверненню є однією з пріоритетних складових етнічної політики України.Війна РФ проти України стала важким і неочікуваним випробуванням для українського суспільства на самозбереження, виживання, політичну зрілість, етнокультурну стійкість, національну і громадянську єдність. Ворог під виглядом «денацифікації» знищує українську ідентичність, її етнокультурну складову, прагне розколоти суспільство, розпалює міжетнічну ворожнечу. За таких умов пріоритетним завданням етнополітики залишається консолідація суспільства шляхом утвердження етнічної та громадянської ідентичностей суспільства, підтримка україноцентричних етнополітичних процесів, насамперед у сфері культури й історичної пам’яті. Потужний імпульс отримав природний процес повернення зрусифікованих українців до власної культурної традиції, цінностей, рідної мови – культурний перехід. Етнічна політика країни, втягнутої у війну, повинна враховувати прагнення українців до консолідації за одночасної протидії спробам дискримінації або примусової акультурації громадян. З’ясовано, що агресія РФ засвідчила високий рівень культурної резильєнтності українців, акти-візувала додаткові резерви утвердження етнічної та мовної ідентичності громадян, використання української мови і повсякденному спілкуванні, зростання її ролі як мови міжетнічного спілкування, адже інтерес до оволодіння українською мовою виявляє дедалі більша частина національних меншин. Обґрунтовано низку пропозицій щодо врахування культурного транзиту українців у розробці та реалізації спеціальних додаткових заходів на захист і підтримку поширення української культури й української мови в середовищі внутрішньо переміщених осіб (ВПО) і біженців від війни за кордоном.