Роль міфу в процесі самопроектування особистості

Abstract

Статтю присвячено аналізу ролі і значення міфу в процесі самопроектування особистості у межах постнекласичної методології. Самопроектування розглядається як сукупність соціально-психологічних практик конструювання і відтворення особистістю власних ідентичностей, які базуються на присвоєнні суб’єктом заданих культурою і суспільством стратегій і норм самоорганізації. В основі авторської концепції лежить теза про те, що в процесі самопроектування умовою генерації нових смислів виступають як узагальнення емпіричного індивідуального досвіду особистості, так і засвоєні ззовні «готові» соціокультурні концепти, що мають міфологічну природу. Показано, що місце міфу в процесі самопроектування визначається його основними психологічними функціями, що дозволяють у суб’єктивному просторі життя особистості створювати й утримувати цілісність картини світу, задавати ідеали і зразки поведінки, «переривати» причинно- аслідкову зумовленість життєвих подій, «знімати» проблему мотивації й пошуку смислу. Підкреслюється, що самоцінність міфу виступає важливим чинником проектування, у свою чергу, забезпечуючи самоцінність самого проекту. У процесі самопроектування міф завдяки первинній символізації життєвого простору, що розширюється, стає основою створення нового смислового універсуму особистості. Самопроектування первісно «запускається» спрямованістю мрії як прообразу мети (на минуле й/або майбутнє) в інтенціональних особистісних переживаннях. Спрямованість мрії на минуле зумовлено гносеологічною «перевагою» міфу, що полягає в цілісності картини світу, яку він породжує (І. В. Мелік-Гайказян); спрямованість на майбутнє -актуалізує його кенотипічну складову (М. Н. Епштейн). Визначається, що міфологічні ресурси самопроектування базуються на здатності людини пізнавати світ за допомогою символічних форм.