Опір колективізації в Україні (1928–1933 рр.)

Abstract

Колективізація в Україні не була звичайною економічною реформою, а фактично стала формою внутрішньої громадянської війни, де сталінська держава протистояла селянству як окремому культурному та соціальному класу. Для забезпечення потреб форсованої індустріалізації Радянський Союз перетворив Україну на сировинну колонію, нещадно викачуючи з неї ресурси через механізм «ножиць цін» – штучне завищення вартості промислових товарів та заниження закупівельних цін на хліб. Україна отримала роль головного «хлібного донора» імперії, через що союзний центр ігнорував реальні можливості господарств, неодноразово збільшуючи плани хлібозаготівель задля стабілізації ситуації в Москві та Ленінграді. Окрім економічного визиску, режим ставив за мету етносоціальну інженерію – руйнацію традиційного українського села, яке було носієм національної культури, мови та релігії, щоб перетворити українців на денаціоналізовану та лояльну радянську масу. Опір українського селянства мав характер безпрецедентного за масштабами соціального вибуху, який у 1930 році поставив під загрозу саме існування радянської влади в республіці.