Лінгвальна історична основа епістолярію Василя Стефаника (на матеріалі листів до І. Франка)

Abstract

У статті звернуто увагу на розвиток творчої діяльності Василя Стефаника в період кінця ХІХ – поч. ХХ ст., на який припало відродження української свідомості, національності й рідної мови. За діалектною основою художніх та епістолярних текстів, що відбили багате й колоритне мовлення русівської говірки, його можна вважати продовжувачем справи представників «Руської трійці» та сповідником ідеї творення єдиної української літературної мови на живій народній основі. На прикладі листування Василя Стефаника показано, що в західноукраїнському регіоні та в покутському діалекті зосереджено чимало історичних лінгвальних елементів, які занепали або зовсім зникли з літературної мови, і локалізувалися великою мірою в діалектах української мови, особливо південно-західного наріччя. Вони стосуються різних рівнів розвитку української мови: фонетичного, лексичного, морфологічного, синтаксичного. Зазначено, що вони можуть не тільки відтворити історію розвитку специфічних рис української мови, збережених у діалектах української мови, а й констатувати факт безперервного й тривалого розвитку української літературної мови відбувався на власній історичній основі.