ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ ЗА ЧАСІВ ПРАВЛІННЯ СИГІЗМУНДА ІІІ ТА ВЛАДИСЛАВА ІV ВАЗІВ

Abstract

Бакалаврська робота присвячена зовнішній політиці Речі Посполитої за правління Сигізмунда ІІІ Вази (1587–1632) та Владислава IV Вази (1632–1648) – періоду максимального територіального розширення держави та одночасного початку системної кризи. Дослідження охоплює ключові напрями: польсько-шведський конфлікт (війни 1600–1629 рр., Альтмаркське перемир’я 1629 р.), втручання у Смутні часи в Московії (Димитріади, облога Смоленська 1609–1611 рр., Деулінське перемир’я 1618 р.), війни з Османською імперією (Хотинська війна 1620–1621 рр., похід 1633–1634 рр.), козацько-польські відносини (повстання 1591–1638 рр., політика «золотого спокою») та спроби антиосманської коаліції (план Священної ліги). Особлива увага приділена особистому впливу монархів: релігійна політика Сигізмунда ІІІ (контрреформація, підтримка єзуїтів), прагнення Владислава IV до абсолютизму та «великої війни» проти Туреччини. Робота аналізує роль сейму, сенату та гетьманів (Я. К. Ходкевич, С. Жолкевський, С. Конецпольський) у формуванні зовнішньополітичного курсу. На основі джерел та історичних праць автор оцінює суперечливість політики Вазів: досягнення територіальних максимумів за одночасного виснаження ресурсів та посилення внутрішніх конфліктів. Висновки підкреслюють перехід від експансіонізму до оборонної стратегії як передвісника занепаду Речі Посполитої у другій половині XVII ст.