Криза шляхетського парламентаризму Речі Посполитої (XVI–XVII ст.)

Abstract

Бакалаврська робота присвячена кризі шляхетського парламентаризму Речі Посполитої у XVI–XVII ст. – періоду трансформації «шляхетської демократії» від відносної ефективності до системного паралічу. Дослідження охоплює генезу інститутів: становлення двопалатного сейму після Люблінської унії 1569 р., привілеї шляхти (Nihil novi 1505 р., Генріхові артикули 1573 р.), формування золотої свободи та перші ознаки дисфункції (рокош Зебжидовського 1606–1608 рр.). Особлива увага приділена ключовим механізмам кризи: введення та зловживання liberum veto (перше використання 1652 р. Миколою Синявським), зростання ролі сенатських резидентів, магнатська клієнтела, корупція на сеймиках, параліч законодавчої діяльності під час «Потопу» (1655–1660 рр.) та Північної війни (1700–1721 рр.). Робота аналізує спроби реформ (конвокаційний сейм 1668 р., проект «кондицій» Станіслава Лещинського) та їх провал через опір магнатерії. На основі джерел, мемуаристики та історичних праць автор оцінює внутрішні (шляхетський егоїзм, анархічні традиції) та зовнішні (інтервенції сусідніх держав) причини деградації парламентаризму. Висновки підкреслюють парадоксальну природу «золотої свободи», яка, забезпечивши привілеї шляхти, одночасно призвела до політичної імпотенції держави та створила передумови для поділів XVIII ст.