Міждисциплінарні термінологічні виклики когнітивної лінгвонаратології

Abstract

Стаття присвячена розкриттюстатусу наративу як когнітивної макроструктури й інструменту пізнання навколишньогосвіту. Мета статті визначається встановленням термінологічного і категорійного статусу наративуу межахкогнітивної лінгвонаратології як перспективного напряму лінгвістикитексту, теоретико-методологічні наст анови якої спрямовано на пояснення лінгвокогнітивних параметрів наративу.Домінування антропоцентричного вектору розвитку мовознавчої науки спонукає науковців до пошуку способів розв’язання проблеми щодо механізмів членування свідомістю людини оповідної дійсності, відображеної в тексті. Значне зацікавлення донаративу як типу тексту зумовило появу численних і різнорідних підходів до його вивчення.В сучасних мовознавчих студіях значна увага приділялася здебільшого загальним підходам до аналізу наративу й переосмисленню його композиційної специфіки. На зміну системно-структурній парадигмі знання прийшла нова, когнітивно-комунікативна парадигма, в межах якої лінгвокогнітивний статус наративу (лат. дієсл. narrare – розповідати, докладно викладати, ім. gnarus – знання, усвідомлення) засвідчив не лише новий синтез дослідницьких підходів, а й перспективну інтеграцію сучасних наратологічних і лінгвістичних концепцій у царину когнітивної науки. Наратив як фундаментальний інструмент мислення поступово стає об’єктом досліджень у когнітивній лінгвістиці, орієнтованій найперше на розкриття особливостей мовного втілення ментальних структур та осмислення смислотвірних конституентів оповідної реальності.У статті зроблено акцент на розмаїтті термінологічних визначеньнаративу, які зумовленінасамперед розширенням перспективи щодо визначення статусу наративу – починаючи від його визначень у класичній наратології і структуралістських уявлень про нього до врахування лінгвокогнітивних особливостей наративуяк дискурсивного способу конструювання подій,і відповідно, його вивч енняупосткласичній наратології й когнітології.