Політика «освіченого абсолютизму» Габсбургів у слов’янських землях

Abstract

Бакалаврська робота присвячена політиці «освіченого абсолютизму» династії Габсбургів у слов’янських землях Австрійської (з 1804 р. – Австро-Угорської) імперії в період правління Марії-Терезії (1740–1780) та Йосифа II (1780–1790). Дослідження аналізує теоретичні засади просвітницького абсолютизму, механізми централізації влади, реформи в адміністративній, судовій, освітній та аграрній сферах (Терезіанський кадастр, Урбаріальна реформа 1781 р., патент про скасування кріпацтва 1785 р., Толеранційний едикт 1781 р.). Окремо розглядаються особливості впровадження політики в чеських, словацьких, хорватських, словенських, галицьких (українських) і польських землях: опір місцевого дворянства, реакція селянства, роль католицької церкви та національних еліт. Робота оцінює ефективність реформ (зростання бюрократичного апарату, поширення німецької мови в адміністрації, запровадження обов’язкової початкової освіти) та їхні суперечності: посилення германізації проти пробудження слов’янського націоналізму. Дослідження базується на архівних джерелах (Віденський державний архів, Празький національний архів), едиктах і патентах, мемуарах сучасників, працях істориків (Р. Кан, П. Шашко, О. Субтельний) та порівняльному аналізі. Висновки підкреслюють «освічений абсолютизм» Габсбургів як спробу модернізації багатонаціональної імперії, що водночас заклала підґрунтя для слов’янських національних рухів XIX ст.