Українознавчий компонент літературних творів письменників США як джерело формування національної ідентичності дітей та юнацтва

Abstract

Художня література має великий виховний потенціал. Новочасна зарубіжна література, до якої прийнято відносити твори, написані від 90-х рр. ХХ ст. і до сьогодні, розмаїта за змістом і за формою. Певне місце у творчому здобутку письменників США становлять автори, які мають українське походження (Юрій Тарнавський, Аскольд Мельничук, Ірена Забитко, Олександр Мотиль, Аня Юрчишин, Марина Левицька, Орест Пелех, Олена Дженнінґс, Дзвіня Орловська та ін.). Їхні твори написані англійською мовою, проте тематично вони тісно пов’язані з Україною: українознавча проблематика виразно представлена в їхньому здобутку. Цей пласт діаспорної художньої літератури практично невідомий українському учнівству та студентству. А втім, він може слугувати ефективним засобом виховання духовності, національно-патріотичних почуттів, історичної пам’яті, оскільки порушує важливі й особливо актуальні з огляду на сучасні виклики, російську агресію проблеми національної ідентичності, усвідомлення свого національного «Я». Об’єктом вивчення стали твори американських письменників українського походження: Айрін Забитко (книги «Невмите небо», «Коли Люба покидає дім», оповідання «Зобов’язання), Аскольда Мельничука «Будинок вдів» та ін. На прикладі роману А. Мельничука «Будинок вдів» та оповідання І. Забитко «Зобов’язання» (збірка новел «Коли Люба покидає дім») проаналізовано способи художнього відтворення історичної пам’яті, показано її зв’язок з травматичним досвідом насильства, втрати батьківщини й еміґрації. Художню модель пам’яті І. Забитко створює через жіночу перспективу переживання минулого (твір «Зобов’язання»). Цих авторів об’єднує те, що вони народилися в сім’ях українців, які емігрували до США після Другої світової війни. Це покоління емігрантів цікаве з огляду культурної асиміляції, вони – носії подвійної ідентичності, і тому їм «треба бути дуже сильним, щоб жити з двома ідентичностями».