Методологічні проблеми дефініції термінів «кібербезпека» і «кіберзагроза»

Abstract

Протягом останніх десятиліть кардинально змінилися способи і методи гарантування національної та міжнародної безпеки. Розвиток комп’ютерних технологій спричинив перенесення суперництва в кібернетичну галузь чи домен. Кібербезпека пронизує всі сфери діяльності держав і суспільств, стає одним із найважливіших елементів. Інформаційно розвинені держави формують стратегії протистояння в кіберсфері, яка у близькому майбутньому визначатиме форми і зміст між-народного суперництва та конфліктів. Незважаючи на часте вживання термінів «кібербезпека» і «кіберзагроза», словники й енциклопедії не оперують універсальними визначеннями згаданих категорій. Завдання статті – проаналізувати основні підходи до дефініції понять у науковій літературі та правових актах. У Законі України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» дано визначення кібербезпеки як «захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави під час використання кіберпростору, за якої забезпечуються сталий розвиток інформаційного суспільства та цифрового комунікативного середовища, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних і потенційних загроз національній безпеці України в кіберпросторі».Після проведення аналізу наявних визначень Д. Крейген, Н. Дякун-Зіболт і Р. Пьорс запропонували вичерпну універсальну інклюзивну дефініцію: «кібербезпека – це організація і збір ресурсів, процесів і структур, що використовуються для захисту кіберпростору та систем, що використовують кіберпростір, від дій, які розмежовують де-юре і де-факто права власності».Кібербезпека залишається однією з найважливіших і найуразливіших сфер у системі безпеки, що зумовлено відносною новизною та стрімким технологічним розвитком інформаційних мереж. Правове врегулювання діяльності в кіберпросторі є актуальним завданням внутрідержавного та міжнародного права.