Розвиток дистанційного навчання у вищій освіті за кордоном в історіографії української педагогічної науки

Abstract

Проблема розвитку дистанційного навчання у вищій освіті в Україні стала актуальною на межі 1990-х і 2000- х років. Під час його реалізації активно вивчався закордонний досвід у цій сфері. Таким чином, історіографія української педагогічної науки накопичила значний масив різноманітних досліджень, які потребують систематизації та всебічного аналізу. Метою статті є аналіз історіографії української педагогічної науки щодо розвитку дистанційного навчання в системі вищої освіти за кордоном з метою виявлення здобутків, вузьких місць та перспектив подальших досліджень цієї проблеми. Визначено, що в динаміці досліджуваного історіографічного процесу виокремлюють три основні етапи: 1) пострадянський (1991 – 2000/2001 рр.); 2) проєвропейський (2002 – 2009/2010); 3) «глобалістський» (з 2011 – 2012 рр.). Науковий аналіз репрезентативних і спеціальних тематичних бібліографічних покажчиків уможливив визначити динаміку розвитку досліджень зарубіжного досвіду організації дистанційної вищої освіти, їх тематичну перспективу та погляди науковців на роль цієї проблеми в структурі вищої освіти, науково-педагогічних знань. Окрім наукових статей, які становили переважну більшість (85–90%) цього масиву історіографічних джерел, у ньому щорічно з’являлося від двох до п’яти-семи підручників і приблизно стільки ж матеріалів наукових конференцій. Здійснено змістовний аналіз репрезентативних монографій і тез, що відображає основні тенденції та характер розвитку історіографії української педагогічної науки щодо організації дистанційного навчання в системі вищої освіти за кордоном. Висновки свідчать, що з появою в 1996/97 рр. перших досліджень з проблеми, що розглядається, їх зростання протягом другого і третього історіографічних періодів фактично не зменшилося, але змінилися їхні тематичні ракурси. Незважаючи на вузькокраєзнавчу спрямованість таких досліджень.