http://hdl.handle.net/123456789/12580 Fri, 15 May 2026 10:35:15 GMT 2026-05-15T10:35:15Z http://hdl.handle.net/123456789/13069 Title: Історико-правовий аспект інституту корпоративного секретаря в Україні Authors: Савчук, В. П. Abstract: Стаття присвячена дослідженню генезису розвитку нового для вітчизняного корпоративного права інституту – корпоративного секретаря. Автор піддає детальному аналізу спеціальні нормативно-правові акти в сфері корпоративного управління. Зазначається, що в Законі України «Про господарські товариства» були відсутні будь-які згадки про корпоративного секретаря. В 90-х роках відповідна посада була присутня хіба-що у великих компаніях з іноземним капіталом. Зроблено висновок про те, що на початку 2000-х років інститут корпоративного секретаря хоча і мав місце в ряді вітчизняних АТ, але був мало поширений. Опитування підтвердило необхідність впровадження спеціального інституту корпоративного права, який би сприяв комунікації між учасниками корпоративних правовідносин конкретного товариства. Акцентується увага на тому, що вперше на нормативному рівні про корпоративного секретаря зафіксовано в Принципах корпоративного управління №571 від 11.12.2003 року. Принципи корпоративного управління були розроблені на основі модельних Принципів корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, в яких корпоративному секретарю відводилася роль зв’язуючої ланки між органами управління та акціонерами товариства. Підкреслюється, що Принципи корпоративного управління носять рекомендаційний характер. Тобто вони не обов’язковими для виконання господарським товариствами. Перші імперативні норми (тобто обов’язкові до виконання) стосовно посади корпоративного секретаря з’явилися з прийняттям Закону України «Про акціонерні товариства» у 2008 році. На нормативному рівні Законом визначалось пряме підпорядкування і залежність (щонайменше фінансова) корпоративного секретаря наглядовій раді. Автор підсумовує, що на сьогодні стосовно інституту корпоративного секретаря відсутнє детальне правове регулювання. Правова регламентація в основному присутня на рівні підзаконних-нормативно правових актів, значною мірою в сфері банківського права. Тому в сучасних умовах, вважаємо, існує нагальна необхідність деталізації правового статусу корпоративного секретаря на рівні Закону України «Про акціонерні товариства». Fri, 01 Jan 2021 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/13069 2021-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/13068 Title: Роль «іншогалузевих» визначень понять для тлумачення кримінального закону та застосування кримінально-правових норм Authors: Навроцький, В'ячеслав Олександрович Abstract: Аналізуються підстави звернення до визначень, які містяться у міжнародно-правових актах, при застосуванні українського кримінального закону. Охарактеризовано умови та межі врахування при тлумаченні та застосуванні кримінального закону дефініцій галузевих українських законів. Висвітлені шляхи вирішення проблеми розбіжностей у визначеннях, які наведені у різних нормативно-правових актах, та які потенційно впливають на застосування кримінального закону. Дана оцінка положенню проекту КК України, яке стосується співвідношення наведених у ньому дефініцій та визначень інших нормативно-правових актів. У результаті дослідження зроблено пропозиції щодо того, що у ході тлумачення кримінального закону та його застосування слід керуватися існуючими нормативними визначеннями, включно з тими, що містяться в міжнародно-правових актах та актах інших галузей законодавства України. Поточна правотворчість, а, особливо кодифікаційна, має своїм важливим аспектом виявлення та усунення положень, які полягають у наявності не співпадаючих визначень одних і тих же термінів. За наявності ж розбіжностей у дефініціях, слід керуватися загальновизнаними правилами подолання правових колізій. Fri, 01 Jan 2021 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/13068 2021-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/13067 Title: Методики оцінки ефективності правових норм Authors: Ковалишин, Олександр Романович Abstract: Стаття присвячена аналізу основних методик оцінки правових норм на предмет їх ефективності. Автор піддає особливо детальному аналізу методики розроблені Європейським банком реконструкції і розвитку. В статті характеризується розроблений 2003 року опитувальник (Legal Indicator Survey). Зазначається, що основна принципова відмінність від попередніх опитувальників полягала в тому, що збиралися не лише інформація про прогрес у законотворенні. Метою анкети була оцінка функціонування правових норм за певного визначеного сценарію. У зв’язку з об’єктивною необхідністю розробки удосконалених опитувальників, була запроваджена Секторальна правова оцінка (Legal Sector Assessment, LSA). Першим LSA був Регіональний опитувальник щодо забезпечених правочинів. У порівняння з LIS метою опитувальника в правовій сфері було надати комплексну оцінку досягнень системі законів у відповідній галузі. Автор відзначає, що незалежно від обраної методики оцінки ефективності правових норм завжди присутній елемент суб’єктивності, жодна з методик ефективності правових запозичень не є досконалою. Та разом з тим застосування таких методик покращує правозастосування в конкретно взятій сфері, сприяє якості правотворення. А тому питання оцінки ефективності правових норм та розробки відповідних методик потребує подальшого дослідження. Робиться висновок про те, що універсального критерію, яким би можна було оцінити ефективність правових норм, правових запозичень, немає. Можна навести лише приблизний перелік індикаторів, аналіз яких може дати відповідь на питання щодо ефективності, успішності правового запозичення. До таких індикаторів належать: 1) показники економічного зростання; 2) динаміка та рівень інвестицій; 3) якісні та кількісні показники вирішення судових спорів, і т.д. Fri, 01 Jan 2021 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/13067 2021-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/13066 Title: Юридичне закріплення конституційно-правової відповідальності в українських радянських конституціях 1937 та 1978 років Authors: Книш, Віталій Васильович Abstract: Питання формування та подальшого розвитку інституту конституційно-правової відповідальності, її юридичного закріплення та утвердження механізму її реалізації завжди відігравало важливу роль у контексті розбудови державно-правових інституцій у різні історичні періоди. Не став винятком і радянський період в історії розвитку української державності. Яскравим прикладом цього стали українські радянські Конституції 1937 та 1978 років, коли також відбувався процес подальшої трансформації органів влади, а також розподіл повноважень та відповідальності між ними (як конституційної, так і політичної відповідальності). У контексті зазначеного, на окрему увагу заслуговує аналіз історичного досвіду формування та юридичного закріплення інституту конституційно-правової відповідальності у змісті українських радянських конституцій 1937 та 1978 років. Отже, окремого наукового дослідження потребують історико-правові аспекти формування та юридичного закріплення інституту конституційно-правової відповідальності у змісті українських радянських конституцій 1937 та 1978 років. Із урахуванням зазначеного, метою даної статті стало дослідження формування та юридичного закріплення інституту конституційно-правової відповідальності у змісті українських радянських конституцій 1937 та 1978 років. За результатами порівняння ступеня закріплення конституційно-правової відповідальності у змісті українських радянських конституцій 1937 та 1978 років, можна встановити, що Конституція УРСР 1978 р., на відміну від Конституції УРСР 1937 р., мала низку переваг при визначенні засад конституційно-правової та політичної відповідальності: 1) структурувала та розмежувала відповідальність Республіки та відповідальність її державних органів та посадових осіб; 2) розмежувала позитивну та негативну конституційно-правову відповідальність; 3) істотно диференціювала колегіальну та індивідуальну конституційно-правову відповідальність. Fri, 01 Jan 2021 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/13066 2021-01-01T00:00:00Z