http://hdl.handle.net/123456789/9780 2026-05-15T11:14:17Z 2026-05-15T11:14:17Z Орап, Марина Олегівна http://hdl.handle.net/123456789/9846 2021-05-12T09:14:21Z 2019-01-01T00:00:00Z

Title: Автонаратив як засіб дослідження і реорганізації життєвого шляху особистості пацієнта Authors: Орап, Марина Олегівна Abstract: У статті висвітлено результати теоретичного та емпіричного дослідження можливостей автонаративу в діагностиці особливостей особистості та життєвого шляху пацієнта в ситуації трав­мівного досвіду. З’ясовано, що основні напрями дослідження будуються навколо розгляду автона­ративу за­со­бом конструювання, побудови внутрішніх смислів особистості та вивчення його як способу презентації внутрішнього змісту особистості. Описано групи пацієнтів за типом ставлення до хвороби: умовно-адаптивний, інтрапсихічний дезадаптивний, інтерпсихічний дезадаптивний. За результатами емпіричного дослідження здійснено класифікацію автонаративів досліджуваних відповідно до характеру вияву в них емоційних переживань. Здійснено якісний і кількісний аналіз отриманих емпіричних даних. Найбільш раціо­нальними та позитивно налаштованими виявились автонаративи пацієнтів із умовно-адаптивним ти­пом ставлення до хвороби У групі пацієнтів із інтрапсихічною спрямованістю дезадаптації перева­жають емоційно-нейтральні та емоційно-негативні автонаративи. Для групи з інтерпсихічною дезадап­тацією характерними є автонаративи емоційно-негативного та раціонального типу. Відтак, у автонаративах пацієнтів виокремлено істотні для реорганізації травматичної події показники: 1) рівень когнітивної об­робки події (раціоналізації), 2) позитивне/негативне емоційне тло сприймання травматичної події, 3) наяв­ність позитивних очікувань від майбутнього. Проаналізовано особливості вживання «когнітивних» та «афективних» синтагм різними групами пацієнтів залежно від типу ставлення до хвороби. Доведено, що активне, дієве ставлення до процесу одужання відображається в автонаративах, виокремлено відповідні пси­хо­лінгвістичні маркери. Отже, більш конструктивним для збереження здоров’я виявляється раціо­нальна інтерпретація подій власного життя через усвідомлене осмислення свого життя та когнітивних схем відображення дійсності. У висновках сформульовано загальні напрямки психокореційної роботи з пацієнтами залежно від типу їхнього ставлення до хвороби та перспективи подальших досліджень

2019-01-01T00:00:00Z Шебанова, Віталія Ігорівна Яблонська, Тетяна Миколаївна http://hdl.handle.net/123456789/9845 2021-05-12T09:08:52Z 2019-01-01T00:00:00Z

Title: Біографічний метод у дослідженні проблемної харчової поведінки Authors: Шебанова, Віталія Ігорівна; Яблонська, Тетяна Миколаївна Abstract: Метою статті є аналіз застосування біографічного методу у дослідженні формування проблемної харчової поведінки. Дослідження здійснювалося за допомогою методики тематичного ретроспективного аналізу МТРА-їжа, що є варіантом біографічного методу (Шебанова, 2016). Дані було опрацьовано за допомогою контент-аналізу, застосовувався φ-критерій Фішера для порівняння відмінностей між групами досліджуваних. Підтверджено ефективність біографічного методу в дослідженні проблемної харчової поведінки. В результаті дослідження уточнено особливості становлення харчової поведінки та її розладів. З’ясовано, що різноманітні форми харчового насильства, прямі й непрямі способи примусу до харчової активності або її блокування проявляються в ігноруванні дорослими смакових уподобань дитини, її бажання та готовності приймати їжу. Встановлено, що найчастіше батьки застосовували маніпулятивні техніки для впливу на харчову поведінку дітей (заохочення, спонукання, обіцянки винагороди, схвалення, визнання, застереження, переключення уваги), прямі засоби впливу – прийоми примусу (заборона, обмеження, відторгнення, деструк­тивна критика, залякування, позбавлення різноманітних форм задоволення). Статистично підтверджено, що застосування батьками засобів маніпуляції та/або прямого примусу щодо дитини в ситуації приймання їжі зумовлює формування патологічних процесів тілесності, специфічних настанов і психологічних механізмів, які є предумовою харчових розладів.

2019-01-01T00:00:00Z Кузікова, Світлана Борисівна Зливков, Валерій Лаврентійович Лукомська, Світлана Олексіївна http://hdl.handle.net/123456789/9844 2021-05-12T08:50:21Z 2019-01-01T00:00:00Z

Title: Особистість ефективних ведучих т-груп в контексті сучасних емпіричних досліджень Authors: Кузікова, Світлана Борисівна; Зливков, Валерій Лаврентійович; Лукомська, Світлана Олексіївна Abstract: Дану статтю присвячено аналізу професійно важливих якостей особистості ведучих Т-груп. Встановлено, що, починаючи з 90-х років ХХ століття, Т-групи набувають все більшої популярності в ук­раїнському суспільстві, втім у США та країнах Європи історія тренінгового руху сягає 30-х років ХХ сто­ліття. На початку своєї історії до Т-груп залучалися невеликі неструктуровані колективи менеджерів, які навчалися чесної та відкритої комунікації протягом 3-4 тижнів в ситуаціях «тут і зараз». Нині метою діяльності Т-груп є допомога учасникам в усвідомленні власних емоційних реакцій, розумінні групової взаємодії і відповідної модифікації власної поведінки на основі набутого досвіду. Натепер Т-групи часто ототожнюються із терапевтичними, хоча між ними є суттєві відмінності як відносно групової динаміки, так і стосовно вимог до особистості ведучих. Відповідно, проблема емпіричного дослідження особистісних і професійно важливих якостей ведучих Т-груп не втрачає своєї актуальності. Констатовано, що профе­сійна діяльність ведучих Т-груп вимагає чіткого усвідомлення власних переживань та досвіду, можли­востей впливати на інших людей, гнучкості вживання у різні ролі, помірного рівня автентичного самови­раження, особливо у контексті професійної взаємодії. Визначено основні характеристики ефективного ведучого Т-групи – когнітивна складність, толерантність до невизначеності та позитивне ставлення до себе, інших людей і своєї роботи, саме остання є ключовою для ведення тренінгів – як освітніх, так і терапевтичних. Тобто реляційні особистісні якості (такі, що стосуються міжособистісної взаємодії) професійної компетентності є найважливішими для ведучих Т-груп.

2019-01-01T00:00:00Z Карпенко, Зіновія Степанівна http://hdl.handle.net/123456789/9843 2021-05-12T08:39:51Z 2019-01-01T00:00:00Z

Title: Метамодерністські засади медіапсихології особистості (англ) Authors: Карпенко, Зіновія Степанівна Abstract: У статті наведено приклад реалізації методологічних засад метамодернізму в науковий дискурс медіапсихології особистості. Оскільки метамодернізм передбачає ситуативно виправдане почергове використання об’єктивних, кількісних, пояснювальних методів і суб’єктивних, якісних, описових методів, то обґрунтовується необхідність комплексних міждисциплінарних досліджень у царині медіапсихології загалом та медіавпливу зокрема із застосуванням методологічної тріангуляції, що використовує змішані методи – як експериментально-діагностичні із широким залученням математико-статистичних методів, так і герменевтичний метод, зокрема наративний аналіз. Насамперед здійснено перевірку статистичної значущості міжпоколінних та гендерних відмінностей між діагностованими змінними і зроблено висновок про універсальну й об’єктивну вікову і соціокультурну детермінацію цих відмінностей, а не їх тотальну зумовленість матеріальним становищем, політичною і правовою самосвідомістю громадян. Поєднання обох груп методів, що стосуються організації та медіації конфліктної взаємодії учасників політичного ток-шоу, дало змогу виявити хибні інтерпретації статистичного матеріалу, представлені в книжці С. Шустера «Свобода слова проти страху і приниження…», зумовлені браком професійно-психологічної компетентності автора, а також експлікувати провідні теми, смисли, рольові позиції, архетипні патерни поведінки учасників телепередачі. Подано аксіопсихологічну реінтерпретацію переживання масових емоцій Д. Муазі з позицій принципу інтегральної суб’єктності, висунутого З. Карпенко. Акцентовано на ролі ведучого як наратора, відповідального за режисуру телепередачі, та фасилітатора конфліктної взаємодії в негативному чи позитивному векторі.

2019-01-01T00:00:00Z