<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?>
<feed xmlns="http://www.w3.org/2005/Atom" xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/">
  <title>DSpace Collection:</title>
  <link rel="alternate" href="http://hdl.handle.net/123456789/12241" />
  <subtitle />
  <id>http://hdl.handle.net/123456789/12241</id>
  <updated>2026-05-15T06:08:54Z</updated>
  <dc:date>2026-05-15T06:08:54Z</dc:date>
  <entry>
    <title>Кримінально-правова політика ЄС та її «віддзеркалення» в роботі вітчизняного законодавця</title>
    <link rel="alternate" href="http://hdl.handle.net/123456789/12295" />
    <author>
      <name>Медицький, Ігор Богданович</name>
    </author>
    <id>http://hdl.handle.net/123456789/12295</id>
    <updated>2022-05-25T11:37:24Z</updated>
    <published>2021-01-01T00:00:00Z</published>
    <summary type="text">Title: Кримінально-правова політика ЄС та її «віддзеркалення» в роботі вітчизняного законодавця
Authors: Медицький, Ігор Богданович
Abstract: Стаття присвячена аналізу ініціатив національного парламенту, зумовлених загальним бажанням законодавця наблизити національне кримінальне законодавство до вимог і стандартів міжнародних конвенцій, ратифікованих Верховною Радою України, а також інших нормативних актів. документи. Необхідність імплементації міжнародного права у сфері кримінального права, яка, однак, має відповідати правилу уникнення випадків «механістичного» запозичення міжнародного досвіду, без урахування особливостей та вимог вітчизняної правової доктрини, яка була розроблена. формувався десятиліттями.&#xD;
Критичний стан сучасної кримінально-правової політики України, неефективність кримінально-правового впливу, непослідовність законодавця та його поспішних рішень, посилення каральної складової покарання, відсутність кримінологічного аналізу навколишньої дійсності та адекватної оцінка суспільної небезпеки. За результатами дослідження галузі кримінального права сформульовано висновок, що парламент не в повній мірі врахував відповідну кримінологічну інформацію щодо параметрів злочинності, що негативно впливає на якість законодавства про кримінальну відповідальність, а отже, і на кримінально-правову політику. загалом. Доведено, що більшість сучасних парламентських ініціатив спрямовані на розширення сфери кримінального права та посилення кримінальної відповідальності.&#xD;
На конкретних прикладах акцент робиться на «ціні» для суспільства тих законодавчих змін, продиктованих політичною доцільністю та міркуваннями, а не на вимогах удосконалення кримінального законодавства з огляду на потреби правозастосовчої практики чи наближення кримінального законодавства до європейських стандартів. .</summary>
    <dc:date>2021-01-01T00:00:00Z</dc:date>
  </entry>
  <entry>
    <title>Юридичне закріплення конституційно-правової відповідальності в українських радянських конституціях 1919 та 1929 років</title>
    <link rel="alternate" href="http://hdl.handle.net/123456789/12293" />
    <author>
      <name>Книш, Віталій Васильович</name>
    </author>
    <id>http://hdl.handle.net/123456789/12293</id>
    <updated>2022-05-25T12:16:19Z</updated>
    <published>2021-01-01T00:00:00Z</published>
    <summary type="text">Title: Юридичне закріплення конституційно-правової відповідальності в українських радянських конституціях 1919 та 1929 років
Authors: Книш, Віталій Васильович
Abstract: Питання становлення та подальшого розвитку інституту конституційно-правової відповідальності, його правового закріплення та затвердження механізму його реалізації завжди відігравало важливу роль у контексті розбудови державно-правових інститутів у різні історичні періоди. Радянський період в історії розвитку української державності не став винятком. Яскравим прикладом цього були перші українські радянські Конституції 1919 і 1929 рр., коли також відбувався процес формування органів влади, а також розподіл повноважень і відповідальності між ними (як конституційної, так і політичної відповідальності). У контексті вищезазначеного. Отже, історико-правові аспекти становлення та правового закріплення інституту конституційно-правової відповідальності у змісті українських радянських конституцій 1919 та 1929 років потребують окремого наукового дослідження. Враховуючи викладене, метою даної статті було дослідження становлення та правового закріплення інституту конституційно-правової відповідальності у змісті українських радянських конституцій 1919 та 1929 років. За результатами порівняння ступеня закріплення конституційно-правової відповідальності у змісті Конституцій УРСР 1919 та 1929 рр. можна встановити, що Конституція УРСР 1929 р., на відміну від Конституції УРСР 1919 р. мала такі переваги: ​​1) структурована та розмежована відповідальність своїх державних органів та посадових осіб; 2) частково розрізняють позитивну та негативну конституційно-правову відповідальність; 3) диференційована колегіальна та індивідуальна конституційно-правова відповідальність.</summary>
    <dc:date>2021-01-01T00:00:00Z</dc:date>
  </entry>
  <entry>
    <title>Державний устрій в конституційному процесі (1992-1993 рр.)</title>
    <link rel="alternate" href="http://hdl.handle.net/123456789/12291" />
    <author>
      <name>Адамович, Сергій Васильович</name>
    </author>
    <id>http://hdl.handle.net/123456789/12291</id>
    <updated>2022-05-25T12:17:48Z</updated>
    <published>2021-01-01T00:00:00Z</published>
    <summary type="text">Title: Державний устрій в конституційному процесі (1992-1993 рр.)
Authors: Адамович, Сергій Васильович
Abstract: У статті автор досліджує проблему державного устрою України в конституційному процесі 1992-1993 років. На цьому етапі конституційного процесу вчені та політики обговорювали можливість запровадження двопалатного законодавчого органу, але переважною частиною виступали за унітарний статус країни та запровадження реального самоврядування. З моменту прийняття Акту проголошення незалежності України розробка та прийняття нової Конституції набули нового змісту, пов’язаного з існуванням України як незалежної держави, що визнано міжнародним співтовариством. За таких умов настав період активного науково-теоретичного пошуку та апробації розроблених редакцій Конституції та конкретних конституційних норм. Політична та соціально-економічна криза через руйнування радянської авторитарної моделі державного управління не дозволила прийняти нову Конституцію України. Прийняття Основного закону гальмувалося боротьбою законодавчої та виконавчої гілок влади за владу, а також відродженням впливу комуністичних політиків, які виступали за повернення до засад радянського державного устрою. У зв’язку з цим президентська вертикаль влади навіть розглядала питання про прийняття «Малої Конституції». Проте важливо, що основою подальшого конституційного процесу став проект Конституції зі змінами від 26 жовтня 1993 року, які відрізняли високий ступінь демократії та балансу сил. Протягом 1992-1993 років зміст проекту Основного Закону викристалізувався шляхом широкого громадського та експертного обговорення, в тому числі задля встановлення унітарного статусу країни та поширення ідей надання реальних повноважень місцевому самоврядуванню. Дискусійним залишалося питання про необхідність запровадження двопалатності, яка, на думку деяких вчених, мала б усунути міжрегіональні протиріччя та забезпечити збалансований соціально-економічний розвиток усієї країни.</summary>
    <dc:date>2021-01-01T00:00:00Z</dc:date>
  </entry>
  <entry>
    <title>Договіри використання природних ресурсів як форма узгодження публічних та приватних інтересів</title>
    <link rel="alternate" href="http://hdl.handle.net/123456789/12289" />
    <author>
      <name>Мороз, Х. В.</name>
    </author>
    <id>http://hdl.handle.net/123456789/12289</id>
    <updated>2022-05-25T09:05:06Z</updated>
    <published>2021-01-01T00:00:00Z</published>
    <summary type="text">Title: Договіри використання природних ресурсів як форма узгодження публічних та приватних інтересів
Authors: Мороз, Х. В.
Abstract: Стаття спрямована на вивчення окремих аспектів використання природних ресурсів на договірних засадах. Договір визначається як один з найефективніших соціальних регуляторів, що дає змогу найбільш ефективно використовувати наявні у суспільстві ресурси, досягати бажаної мети і, що важливо, поєднувати та узгоджувати інтереси сторін. Це, у свою чергу, дозволяє забезпечити таку організованість, порядок і стабільність відносин, яких неможливо досягти найсуворішими адміністративно-правовими засобами. При цьому додатково обґрунтовано, що договори в екологічному праві мають відповідати загальним принципам і галузевим настановам і загалом відповідати механізму правового регулювання екологічних та природно-ресурсних відносин. У ході відокремлення адміністративного договору від цивільно-правових договорів про використання природних ресурсів обґрунтовано підхід до єдності та диференціації цивільно-правового впливу у сфері управління природними ресурсами. Єдність виражається в об'єкті правового впливу на суспільні відносини, що становлять сферу управління природними ресурсами (природні об'єкти), цивільно-правові засоби впливу (сервітути, договори, зобов'язання), суб'єкти управління природними ресурсами (громадяни, юридичні особи та громадськість). юридичні особи). Диференціація — це цілі, стимули та обмеження у використанні цивільного права. Окреслено перспективи розвитку екологічних договірних відносин, які поряд із публічно-правовим впливом на забезпечення раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища та екологічної безпеки відіграють важливу роль у подальшому становленні та розвитку відносин «суспільство – навколишнє середовище». У статті обґрунтовано, що в контексті застосування договірних принципів використання природних ресурсів (їх властивостей) принципово важливо зберегти межі та характер природоохоронної функції. Доведено, що ситуаційна перевага адміністративних чи цивільних інструментів у регулюванні використання природних ресурсів не є прийнятною.</summary>
    <dc:date>2021-01-01T00:00:00Z</dc:date>
  </entry>
</feed>

